Людина, з якою можна розмовляти

Мені немає з ким розмовляти, це я зрозуміла остаточно. Немає людини, якій можна сказати все. Говорити їй про те, що робиться у голові, говорити їй про її недоліки і давати поради, говорити їй все у очі, не приховуючи нічого. Ні, наврядче я буду набридати цій людині подібними розмовами і розповідати про будь-які дрібниці з власного життя, немає сенсу. Я мало розмовляю, бо важко розмовляти, коли треба фільтрувати кожне слово, важко і непотрібно, я видавлюю із себе слова, мені шкода своїх слів на людей, які їх не розуміють, не цінують, для яких мої слова сміття. Мені шкода моїх слів, тому людині з якою я буду по-справжньому розмовляти дуже пощастило, я не буду забивати її життя своїм. Все лише по-суті, коротко, ідеально, з любов’ю, але добре, якби ця людина пробачала мені емоції, це єдине чого я боюся, якщо не пробачить, це буде найгірше. Я відкриюся, можливо вперше в житті, і емоції візьмуть верх над раціо. Тоді кінець, можливо, нехай краще не буде людини з якою можна розмовляти, можливо, не потрібна ця людина…

23:56
24.12.2012

CоціоPART NUMBER 1. [Подорожній нарис]

Я люблю дорогу, я люблю їздити, навіть у громадському транспорті, головне, щоб ніхто не турбував, а найкраще слухати музику і сидіти біля вікна. Однак, цього разу, після закінчення сесії, не думаючи про проблеми навчального плану, я вирішила послухати про що «дрємлєт» народ у маршрутках. У трьох маршрутках, бо додому я їду саме так, трьома маршрутками. Шлях Острог-Рівне не приніс по-суті нічого цікаво, крім холодного вікна і думок про теплу квартиру, біля мене була хороша людина, яка не докучала мені розмовами, ніби знаючи, що я цього не люблю, і кілька коротких діалогів було цілком достатньо. Поряд стояли старші жіночки, які обговорювали ситуацію на дорогах, погану ситуацію на дорогах, погану ситуацію у Верховній Раді, і найважливіше, що найчастіше проскакували фрази, на кшталт, «я чула по новинах», «по телевізору показували», «по радіо передавали». «Це жахливо, люди так довіряють ЗМІ, не знаючи, що таке насправді ЗМІ, мені шкода людей», сказала я своїй хорошій людинці, з чим та погодилася. Потім ця хороша людинка вийшла на своїй зупинці, і я відповідно вирушила далі сама. Міська маршрутка не принесла нічого доброго, але не можна сказати, що нічого цікаво, у місцевих маршрутках завжди є щось цікаве. Люди виходять і заходять, постійні зупинки, постійні розмови людей з людьми, по телефону, з водієм, або ж з самим собою. Їхні проблеми, інколи смішні, але для них надзвичайно серйозні. Ось дві дівчини віком 19-20 років розмовляють про хлопця, з яким одна з них зараз їде на побачення, натомість інша вчить, як потрібно себе поводити, ні в якому разі, не показувати слабкість, не показувати, що він для неї багато означає і вже з дверей доноситься її останній спіч, якщо щось не так, я завжди на зв’язку, одразу дзвони до мене. Хм, думаю собі, не показувати слабкість і т. д., а сама певно б показувала, і не лише слабкість, така примітивна і погано прихована заздрість. Поряд сидить чоловік, по телефону говорить комусь, що зелень у нього, не зрозуміло, чи це гроші чи трава, чи це лише у мене такі асоціації зі словом «зелень», речей при собі немає, на вигляд освічена і адекватна людина. Але зважаючи на те, що відбувається останнім часом, ця освічена і адекватна людина, може виявитися будь-ким: маніяком, терористом, продавцем іграшок для дорослих або ж
промоутером у костюмі міккі мауса, що роздає кульки дітям на вулицях. І ще багато-багато персонажів, яких важко запам’ятати, вони миттєві, не яскраві і не цікаві. І от нарешті сідаю у «третю» маршрутку, дорога довша, можна послухати музику, натомість слухаю розмову двох чоловіків позаду. Одному років 60, іншому близько 30-ти, увагу привернула мова молодшого, чисто українська і прекрасна буква «ч», останнім часом помічаю, що більше поважаю людей, у яких прекрасна буква «ч», і сама намагаюся вимовляти її якомога чіткіше. Так от розмова двох чоловіків, почалося все з того, що один з них почав звинувачувати владу у тому, що не розчищають дороги, однак все переросло у щось більше, у таке, чого зазвичай не можна почути у громадському транспорті. Чолов’яга, якому близько 30-ти, висловлював свої міркування щодо Польщі, України, влади і т.д. «Порівняно з Україною, Польща немає нічого, вона немає чорноземів, лісів, але подивіться як живе Польща, як піднялася вона за 2 роки» було чути з його вуст. Чоловік використовував багато розумних слів, політичних термінів, радів тому, що у парламент приходять «галичани», на кшталт, Фаріон і затикають рота Азірову, стверджував, що не потрібно зараз ставити пам’ятники загиблим під час Голодомору, пам’ятати їх звичайно треба, але гроші можна використати на допомогу бідним, з чим я повністю погоджуюся. Хотілося повернутися і сказати «І чому Ви досі не у парламенті?», бо мені б хотілося щоб він там був. Натомість старший чоловік лише погоджувався, певно, розмова йому була нецікава, або він просто втомився. Мою увагу привернула сімейна пара, яка сиділа на сусідніх місцях, людям близько 70-80 років, жінка так само турботливо, як і колись, допомагала чоловіку застібнути куртку, вони сміялися, я подумала, певно, вони багато разом пережили і їх не цікавить, що думатимуть люди, вони пережили надто багато, щоб їх цікавила думка якихось там людей. Спостерігаючи за дорогою, я помітила біля шофера «стару» купюру в 2 гривні, і зрозуміла, що «старі» гроші я любила більше, можливо тому, що тоді я їх не цінувала так як сьогодні. А ось і моя зупинка, лише вийшовши з маршрутки я зрозуміла, що так і не подивилася на 30-ти річного чоловіка з прекрасною буквою «ч».

примітка: Азіров [у подальшому на блозі використовується така варіація] - Азаров

14:32
20.12.2012

Сателіти [уривки]. жураківський (с)

(с) андрій жураківський

... - Ти дуже красива, - сказала раптом Ліна, не очікуючи на відповідь. - Це ти співала?

 Та їй і справді дуже сподобалася ця вражаюча незнайомка. Ліна відчула досить сильне, справді глибоке й інтенсивне еротичне збудження, схоже чимось на емоційний афект суб'єкта, що був добровільно чи вимушено довгий час ізольований від еротичного наповнення контактів і наче перевідкрив для себе Америку. Вона на мить здивувалась собі, але натиск був нестримний, і Ліна почала легко захлинатись незримим і не схожим ні на що жаром у грудях. Почала наповнюватись і з захопленням захлинатися Стимулом, матеріальним і очевидним, сповненим нелюдського чару. І спрага, і стримання.

 - Так, я співала тобі пісню Близьких Гір. Мене звати Юлія. Клуб - це наша співдружність, про яку ти згодом довідаєшся більше. Облишмо цю тему на потім. Добре, що мені вдалося відшукати тебе, бо інакше ти могла б легко потрапити в нелегкі руки. Брутально для такої ніжної юної дівчинки. Тепер ти можеш бути спокійною, люба. Ти натерпілася. Ти краще присядь і віддихайся. Відпочинь і зачекай, доки дістанемося до Нашої Тихої Домівки. Ти чуєш мене, люба? 

 - Я Ліна.

 - Я знаю. Я чекала на тебе.

... Сподіваюся, вона не буде на мене гніватися за те, що я дозволила собі позичити якусь річ із її гардероба. До того ж вона, здається, кохає мене. Ліна на мить пригадала деталі вчорашньої нічної містерії і зашарілася. Згадувати про це було приємно, соромно і хвилююче водночас.

... Невже вона одружена? Ліні вельми не хотілося, щоб у Юлії був чоловік. Краще брат. Вона хотіла б одружитися із нею сама. Чи можна жінкам одружуватися між собою? Можна. Мені все можна. Нам.

20:54

07.11.2012

Реклама, або емоції

Інколи порівнюю своє існування з рекламою, себто, коли ти з друзями дивишся хороший фільм, і тут, бац, я, реклама. Хіба що, якщо ти  навчаєшся на паблік релейшенс і у тебе ще дитячі мрії мати власне рекламне агенство, ну тоді, ти ще пісяєш від реклами. Але більшість людей, не може дочекатися, коли  ця реклама закінчиться, і знову почнеться той хороший фільм. Реклама це зазвичай - брехня, та ні, це завжди брехня. Реклама - це красива оболонка. Реклама - це те, до чого люди звикли. І от моє життя реклама, і я все чекаю початку того хорошого фільму. Але мій фільм, ще немає точного сценарію. Зараз я рекламую журналістику, свій університет і ще деякі речі. І зараз я свідомо не хочу займатися тим, чим займаюсь, і мені ще досі не подобається (це про навчання в університеті), і не факт що сподобається. Я не хочу себе змушувати "полюбити" це, не хочу! Кинути зараз все я не можу, бо в мене, блять, є "чуство долга", або раптом через місяць, або через тиждень мені сподобається, і я буду пісяти від цього всього, так як ти пісяєш від моєї реклами.

І ще я хочу за кордон, по причині - я люблю дорогу, по причині - мене заєбало все тут.

Всім добра.

14:04

23.09.2012

Львів, дякую

Поїздка була на другому курсі, а зараз я вже «спасибо, джа» на третьому, однак тоді не було певно, ні часу, ні бажання (останнє більше послужило причиною невчасного посту) написати щось тут. У місто, яке я люблю, яке я вже люблю, я потрапила завдяки сумнівному літературному клубу, назву не буду писати, з етичних міркувань. Однак, я вдячна тому клубу, лише за поїздку до Львова і усьо. Кілька годин дороги, поїздки я люблю, обожнюю…І ось воно, місто, яке раніше я бачила лише з допомогою цифрових технологій. Бруківка, старенькі будинки, вулиці, які не мають правил дорожнього руху,ех…Головною причиною моєї поїздки був «Форум видавців», маленькі білетики на вході, по студентському зі знижкою, і от воно – царство книг, літератури і розуму. Сотні яток з книгами, люди з патріотичними настроями, іноземці – це той щасливий день, шкода, що лише один день. А ще у Львові я знайшла книгу, за якою «марила» близько 2 років, і лише за 16 грн., розраховувала на більше, а тут така красотєнь. Було багато книг по історії, але я так не люблю цю історичну мішуру,і  тут без пояснення, просто не люблю. Коли зголодніла, то зайшла у кафе, по дорозі у книжковий, здається витратила близько 20-30 гривень, але пам’ятаю, що дуже наїлася: картопля фрі, салат, відбивна, котлета, сік і ще там щось було, ну факт у тому, що доїсти я вже не могла. А ще я майже випадково потрапила у «Театр Воскресіння», там читав Жадан, і ще мало відомі мені поети, але дивно було, що не Жадан приїхав до мене в університет, а я до Жадана у Львів. Перфоманси, поезія англійською, поети, у якості глядачів, на сусідських кріслах. Це був крутий день, і хочеться повторити ще раз!

Надіюсь потрапити на наступний форум, вже 19-тий!)

Львів – ван лав!

02:32
08.07.2012