CоціоPART NUMBER 1. [Подорожній нарис]

Я люблю дорогу, я люблю їздити, навіть у громадському транспорті, головне, щоб ніхто не турбував, а найкраще слухати музику і сидіти біля вікна. Однак, цього разу, після закінчення сесії, не думаючи про проблеми навчального плану, я вирішила послухати про що «дрємлєт» народ у маршрутках. У трьох маршрутках, бо додому я їду саме так, трьома маршрутками. Шлях Острог-Рівне не приніс по-суті нічого цікаво, крім холодного вікна і думок про теплу квартиру, біля мене була хороша людина, яка не докучала мені розмовами, ніби знаючи, що я цього не люблю, і кілька коротких діалогів було цілком достатньо. Поряд стояли старші жіночки, які обговорювали ситуацію на дорогах, погану ситуацію на дорогах, погану ситуацію у Верховній Раді, і найважливіше, що найчастіше проскакували фрази, на кшталт, «я чула по новинах», «по телевізору показували», «по радіо передавали». «Це жахливо, люди так довіряють ЗМІ, не знаючи, що таке насправді ЗМІ, мені шкода людей», сказала я своїй хорошій людинці, з чим та погодилася. Потім ця хороша людинка вийшла на своїй зупинці, і я відповідно вирушила далі сама. Міська маршрутка не принесла нічого доброго, але не можна сказати, що нічого цікаво, у місцевих маршрутках завжди є щось цікаве. Люди виходять і заходять, постійні зупинки, постійні розмови людей з людьми, по телефону, з водієм, або ж з самим собою. Їхні проблеми, інколи смішні, але для них надзвичайно серйозні. Ось дві дівчини віком 19-20 років розмовляють про хлопця, з яким одна з них зараз їде на побачення, натомість інша вчить, як потрібно себе поводити, ні в якому разі, не показувати слабкість, не показувати, що він для неї багато означає і вже з дверей доноситься її останній спіч, якщо щось не так, я завжди на зв’язку, одразу дзвони до мене. Хм, думаю собі, не показувати слабкість і т. д., а сама певно б показувала, і не лише слабкість, така примітивна і погано прихована заздрість. Поряд сидить чоловік, по телефону говорить комусь, що зелень у нього, не зрозуміло, чи це гроші чи трава, чи це лише у мене такі асоціації зі словом «зелень», речей при собі немає, на вигляд освічена і адекватна людина. Але зважаючи на те, що відбувається останнім часом, ця освічена і адекватна людина, може виявитися будь-ким: маніяком, терористом, продавцем іграшок для дорослих або ж
промоутером у костюмі міккі мауса, що роздає кульки дітям на вулицях. І ще багато-багато персонажів, яких важко запам’ятати, вони миттєві, не яскраві і не цікаві. І от нарешті сідаю у «третю» маршрутку, дорога довша, можна послухати музику, натомість слухаю розмову двох чоловіків позаду. Одному років 60, іншому близько 30-ти, увагу привернула мова молодшого, чисто українська і прекрасна буква «ч», останнім часом помічаю, що більше поважаю людей, у яких прекрасна буква «ч», і сама намагаюся вимовляти її якомога чіткіше. Так от розмова двох чоловіків, почалося все з того, що один з них почав звинувачувати владу у тому, що не розчищають дороги, однак все переросло у щось більше, у таке, чого зазвичай не можна почути у громадському транспорті. Чолов’яга, якому близько 30-ти, висловлював свої міркування щодо Польщі, України, влади і т.д. «Порівняно з Україною, Польща немає нічого, вона немає чорноземів, лісів, але подивіться як живе Польща, як піднялася вона за 2 роки» було чути з його вуст. Чоловік використовував багато розумних слів, політичних термінів, радів тому, що у парламент приходять «галичани», на кшталт, Фаріон і затикають рота Азірову, стверджував, що не потрібно зараз ставити пам’ятники загиблим під час Голодомору, пам’ятати їх звичайно треба, але гроші можна використати на допомогу бідним, з чим я повністю погоджуюся. Хотілося повернутися і сказати «І чому Ви досі не у парламенті?», бо мені б хотілося щоб він там був. Натомість старший чоловік лише погоджувався, певно, розмова йому була нецікава, або він просто втомився. Мою увагу привернула сімейна пара, яка сиділа на сусідніх місцях, людям близько 70-80 років, жінка так само турботливо, як і колись, допомагала чоловіку застібнути куртку, вони сміялися, я подумала, певно, вони багато разом пережили і їх не цікавить, що думатимуть люди, вони пережили надто багато, щоб їх цікавила думка якихось там людей. Спостерігаючи за дорогою, я помітила біля шофера «стару» купюру в 2 гривні, і зрозуміла, що «старі» гроші я любила більше, можливо тому, що тоді я їх не цінувала так як сьогодні. А ось і моя зупинка, лише вийшовши з маршрутки я зрозуміла, що так і не подивилася на 30-ти річного чоловіка з прекрасною буквою «ч».

примітка: Азіров [у подальшому на блозі використовується така варіація] - Азаров

14:32
20.12.2012