Гидота [не захистимо сім’ю] пройде

вони вже не зрозуміють, вона ще не розуміє…

Така собі гра слів, вже немає ніякого сенсу писати, що каталізатори усього стагнаційного – люди. Однак, це фото спотворює мою уяву про них остаточно. Яка інтенція людей на фото? Найгірше, бачити дітей з подібними гаслами у руках «Захистимо сім’ю». «Мамо, а від чого я захищаю сім’ю? Не буде війни? Чи ми, нарешті, купимо собі квартиру, а, мамо, від чого ми захищаємося?» А ще гірше бачити поряд людей «минулого покоління», і це з усією повагою до старших людей. Радянське уявлення про життя, ніякої демократії, у жодному разі, ніяких одностатевих відносин. «Це ж пляма на всю сім’ю! Такого раніше не було! Коли я була молода…! Гидота не пройде!» Гомофобія у нашій країні – це не поодиноке явище, це масовість, підростаюче покоління – це адепти своїх батьків, тож нормального ставлення до людей нетрадиційної орієнтації, судячи з усього, не буде ніколи. Це шлях нашої країни до Європи? До Європи, у якій дозволено, якщо не одностатеві шлюби, то одностатеве проживання. Європа дозволяє таким парам брати дітей на виховання, противники цього явища з усіх сил намагаються довести, що виховання одностатевих пар погано позначиться на психіці дитини, а виховання у дитячому будинку, звичайно, позначиться краще!!! Якщо Україна не здатна на такі закони, а возвеличує законопроекти Каліснічєнка, тоді максимум, що вимагається від українського суспільства – це толерантність. Українське суспільство банально не здатне «бути людьми» , не вимагається нічого надреального, банально бути людиною…

23:24
18.07.2013

Сучасний стан літературної критики

       Літературна критика – це вид творчої діяльності, так званий, засіб регулювання літературного процесу, і що найголовніше, засіб спілкування між письменниками та читачами. Література виховує естетичний смак у читача, натомість, літературна критика змушує письменника переосмислити думки, теми, проблеми у власних творах. Літературна критика сьогодення, нагадує мені цугцванг, коли найкраще – це не рухатися з місця, адже будь-який хід призведе до погіршення становища. Сьогодні можна зустріти лише поодинокі критичні матеріали, які справді вартісні, а взагалі матеріалів багато, і що головне, багато матеріалу, який можна критикувати. 

Стан літературної критики залежить від наявності самих критиків, за словами Оксани Забужко, літературний критик в Україні – це лише імітація, це не професіоналізм. Я дозволю собі не погодитися з цією думкою, в Україні і справді немає людей, до думки яких прислуховуються, думку яких поважають у літературної середовищі. Але це не означає, що їх немає взагалі, є поодинокі критики, але знову ж таки, вони не мають можливості публікуватися, немає належних видань, це не повинні бути Інтернет-сторінки, це повинні бути серйозні літературно-критичні видання.   

Я вважаю, що причиною літературно-критичної стагнації є те, що сьогодні в Україні література, і зокрема критика, перетворилася у бізнес, втім, як і все в Україні. Існує думка «Яка література, така і критика», але я знову ж таки, абсолютно не погоджуюся з цим твердженням. Серед українських творів є справді вартісні, однак, український читач це конформіст, який не хоче мислити, приймає готові стандарти, і тому не шукає «хорошу літературу». Сьогодні все зводиться до масовості, відповідно, критика також переходить у масовість, критикують всіх, але іноді, ця критика нагадує шкільні твори літератури. Літературні критики не повинні бути адептами масовості, це мають бути мислячі люди, люди які вміють шукати есенцію літератури і показувати її українському читачу.

20:15
11.07.2013

Уэльбек что-то знал

Ты почему так мало разговариваешь? Разве тебе не интересно это всё? Я ловлю себя на мысли, что мне действительно не интересно, иногда даже упрекаю себя за это. Ведь все постоянно куда-то бегают, он активист общественной организации, она волонтер в другом городе, он постоянно на тусовках, она вообще проститутка, неважно, главное участвует в общественной жизни. К чему сегодня сводится эта ваша общественная жизнь и активная позиция в социуме? На первом месте деньги, потом «надо лучше, чем у соседа», знаете, последнее меня угнетает больше всего, да какая на хрен разница, лучше у соседа или хуже. Хотя, вам конечно лучше знать, вам конечно важно, чтобы у соседа било хуже. Это главная проблема вашей жизни, это идея-фикс «У МЕНЯ ДОЛЖНО БЫТЬ ЛУЧШЕ. И НЕВАЖНО, КАКИМ СПОСОБОМ. НЕВАЖНО, ЧТО ПРИДЕТСЯ КОГО-ТО УБИТЬ ИЛИ ОГРАБИТЬ, У МЕНЯ БУДЕТ ЛУЧШЕ. МОЯ ПРЕЛЕСТЬ». Жизнь сегодня не имеет ничего, она лишилась всех моральных установок, всё это затоптано под копытами быков, то бишь людей. Даже если ты активист и тебе не главное «У МЕНЯ ДОЛЖНО БЫТЬ ЛУЧШЕ», что имеешь ты, в конце концов? Самосожжение на площади Независимости, что хотел доказать этот человек, если что-то и хотел, то ничего не вышло, а наша независимость это вообще другой разговор. Есть такие смельчаки, но разве это смелость? Такой ты не нужен обществу, что там, ты никакой не нужен. Из моей головы не выходят слова Мишеля Уэльбека «Он ни с кем не говорил, ни к кому не выражал симпатии; он был поистине очарователен». Разве это сумасшествие? Или это единственный выход и возможность «быть» в этом обществе. Не жить, а именно быть. Ведь жизнь здесь, не имеет никакого смысла.

10:42

04.07.2013

Розлучення Сходу та Заходу Українських… Історія однієї сім’ї

Останнім часом, або ж і взагалі з моменту здобуття незалежності, Україну можна порівняти з сімейною парою, яка розлучилася, але проживає у спільній квартирі. Представників цієї сім’ї називають «бандерами та москалями», «западенцями та східняками» і це далеко не весь перелік можливих варіацій.…«Спільне майно – Україна, однак, я у Львові, а за стінкою він, у Донецьку. Ще у нас є спільна мова, але скільки пам’ятаю спілкувалися різними, принаймні, на людях, вдома дозволяли собі розмовляти рідною, хоча розмовляли не часто… Суддя керувався статтею 109 Сімейного Кодексу «Розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей», однак ми досі не вирішили з ким житимуть наші діти, тепер хтось у Львові, а хтось з ним, у Донецьку, але вони не разом»…Така історія цієї сім’ї, нашої України, хоча, чи справді все так? Звичайно, люди, які проживають на Заході і Сході різні, люди в принципі різні, однак, ідентифікація ЦИХ ДВОХ наступна. Перш за все, це питання мови, найбільш болюче, або ж просто найбільш обговорюване, на Заході розмовляють українською (часто вживається – лише українською), на Сході – російською (лише). Хоча це далеко не так, інколи люди, які все життя прожили на Сході, розмовляють українською, яка не чим не гірша від мови людей із Заходу, більш того, часто, це набагато краща українська. І ще не забуваємо, якщо ви їдете на Захід України, то  ні в якому разі не розмовляйте у громадських місцях російською мовою, адже вам можуть не відповісти, а у гіршому випадку відповісти приклавши фізичну силу. *НЕ РОЗМОВЛЯТИ РОСІЙСЬКОЮ* Натомість у Львові в свою чергу майже у кожній газетній ятці можна знайти російськомовну газету, а якщо ви завітаєте до кав’ярні чи розважального закладу, будете насолоджуватися російськомовною музикою, і це у Львові. І не забуваємо про споконвічну ворожнечу між Сходом та Заходом *ВОРОЖНЕЧА* Але ми забуваємо, що після прийняття суперечливих законів владою, Схід і Захід – це одне ціле, одне громадянське суспільство. У чому ще різниться Україна? Захід – це свіже повітря у Карпатах та історичні пам’ятки у стилі українських традицій, Схід – це важка промисловість, назви вулиць російською і пам’ятники Вождеві, так склалося історично…але ж чи це повинно бути на першому місці? Ні! На першому місці, повинно бути питання моралі, відкидання будь-яких провладних стереотипів та відновлення тієї сім’ї, яка все ж проживає у одній квартирі, Сходу та Заходу Українських……«Наші діти повинні бути разом, будувати майбутнє держави, розмовляти рідною мовою»……«Я люблю, їм байдуже»….

22:12
15.05.2013

                                  

Людина, з якою можна розмовляти

Мені немає з ким розмовляти, це я зрозуміла остаточно. Немає людини, якій можна сказати все. Говорити їй про те, що робиться у голові, говорити їй про її недоліки і давати поради, говорити їй все у очі, не приховуючи нічого. Ні, наврядче я буду набридати цій людині подібними розмовами і розповідати про будь-які дрібниці з власного життя, немає сенсу. Я мало розмовляю, бо важко розмовляти, коли треба фільтрувати кожне слово, важко і непотрібно, я видавлюю із себе слова, мені шкода своїх слів на людей, які їх не розуміють, не цінують, для яких мої слова сміття. Мені шкода моїх слів, тому людині з якою я буду по-справжньому розмовляти дуже пощастило, я не буду забивати її життя своїм. Все лише по-суті, коротко, ідеально, з любов’ю, але добре, якби ця людина пробачала мені емоції, це єдине чого я боюся, якщо не пробачить, це буде найгірше. Я відкриюся, можливо вперше в житті, і емоції візьмуть верх над раціо. Тоді кінець, можливо, нехай краще не буде людини з якою можна розмовляти, можливо, не потрібна ця людина…

23:56
24.12.2012

CоціоPART NUMBER 1. [Подорожній нарис]

Я люблю дорогу, я люблю їздити, навіть у громадському транспорті, головне, щоб ніхто не турбував, а найкраще слухати музику і сидіти біля вікна. Однак, цього разу, після закінчення сесії, не думаючи про проблеми навчального плану, я вирішила послухати про що «дрємлєт» народ у маршрутках. У трьох маршрутках, бо додому я їду саме так, трьома маршрутками. Шлях Острог-Рівне не приніс по-суті нічого цікаво, крім холодного вікна і думок про теплу квартиру, біля мене була хороша людина, яка не докучала мені розмовами, ніби знаючи, що я цього не люблю, і кілька коротких діалогів було цілком достатньо. Поряд стояли старші жіночки, які обговорювали ситуацію на дорогах, погану ситуацію на дорогах, погану ситуацію у Верховній Раді, і найважливіше, що найчастіше проскакували фрази, на кшталт, «я чула по новинах», «по телевізору показували», «по радіо передавали». «Це жахливо, люди так довіряють ЗМІ, не знаючи, що таке насправді ЗМІ, мені шкода людей», сказала я своїй хорошій людинці, з чим та погодилася. Потім ця хороша людинка вийшла на своїй зупинці, і я відповідно вирушила далі сама. Міська маршрутка не принесла нічого доброго, але не можна сказати, що нічого цікаво, у місцевих маршрутках завжди є щось цікаве. Люди виходять і заходять, постійні зупинки, постійні розмови людей з людьми, по телефону, з водієм, або ж з самим собою. Їхні проблеми, інколи смішні, але для них надзвичайно серйозні. Ось дві дівчини віком 19-20 років розмовляють про хлопця, з яким одна з них зараз їде на побачення, натомість інша вчить, як потрібно себе поводити, ні в якому разі, не показувати слабкість, не показувати, що він для неї багато означає і вже з дверей доноситься її останній спіч, якщо щось не так, я завжди на зв’язку, одразу дзвони до мене. Хм, думаю собі, не показувати слабкість і т. д., а сама певно б показувала, і не лише слабкість, така примітивна і погано прихована заздрість. Поряд сидить чоловік, по телефону говорить комусь, що зелень у нього, не зрозуміло, чи це гроші чи трава, чи це лише у мене такі асоціації зі словом «зелень», речей при собі немає, на вигляд освічена і адекватна людина. Але зважаючи на те, що відбувається останнім часом, ця освічена і адекватна людина, може виявитися будь-ким: маніяком, терористом, продавцем іграшок для дорослих або ж
промоутером у костюмі міккі мауса, що роздає кульки дітям на вулицях. І ще багато-багато персонажів, яких важко запам’ятати, вони миттєві, не яскраві і не цікаві. І от нарешті сідаю у «третю» маршрутку, дорога довша, можна послухати музику, натомість слухаю розмову двох чоловіків позаду. Одному років 60, іншому близько 30-ти, увагу привернула мова молодшого, чисто українська і прекрасна буква «ч», останнім часом помічаю, що більше поважаю людей, у яких прекрасна буква «ч», і сама намагаюся вимовляти її якомога чіткіше. Так от розмова двох чоловіків, почалося все з того, що один з них почав звинувачувати владу у тому, що не розчищають дороги, однак все переросло у щось більше, у таке, чого зазвичай не можна почути у громадському транспорті. Чолов’яга, якому близько 30-ти, висловлював свої міркування щодо Польщі, України, влади і т.д. «Порівняно з Україною, Польща немає нічого, вона немає чорноземів, лісів, але подивіться як живе Польща, як піднялася вона за 2 роки» було чути з його вуст. Чоловік використовував багато розумних слів, політичних термінів, радів тому, що у парламент приходять «галичани», на кшталт, Фаріон і затикають рота Азірову, стверджував, що не потрібно зараз ставити пам’ятники загиблим під час Голодомору, пам’ятати їх звичайно треба, але гроші можна використати на допомогу бідним, з чим я повністю погоджуюся. Хотілося повернутися і сказати «І чому Ви досі не у парламенті?», бо мені б хотілося щоб він там був. Натомість старший чоловік лише погоджувався, певно, розмова йому була нецікава, або він просто втомився. Мою увагу привернула сімейна пара, яка сиділа на сусідніх місцях, людям близько 70-80 років, жінка так само турботливо, як і колись, допомагала чоловіку застібнути куртку, вони сміялися, я подумала, певно, вони багато разом пережили і їх не цікавить, що думатимуть люди, вони пережили надто багато, щоб їх цікавила думка якихось там людей. Спостерігаючи за дорогою, я помітила біля шофера «стару» купюру в 2 гривні, і зрозуміла, що «старі» гроші я любила більше, можливо тому, що тоді я їх не цінувала так як сьогодні. А ось і моя зупинка, лише вийшовши з маршрутки я зрозуміла, що так і не подивилася на 30-ти річного чоловіка з прекрасною буквою «ч».

примітка: Азіров [у подальшому на блозі використовується така варіація] - Азаров

14:32
20.12.2012

Сателіти [уривки]. жураківський (с)

(с) андрій жураківський

... - Ти дуже красива, - сказала раптом Ліна, не очікуючи на відповідь. - Це ти співала?

 Та їй і справді дуже сподобалася ця вражаюча незнайомка. Ліна відчула досить сильне, справді глибоке й інтенсивне еротичне збудження, схоже чимось на емоційний афект суб'єкта, що був добровільно чи вимушено довгий час ізольований від еротичного наповнення контактів і наче перевідкрив для себе Америку. Вона на мить здивувалась собі, але натиск був нестримний, і Ліна почала легко захлинатись незримим і не схожим ні на що жаром у грудях. Почала наповнюватись і з захопленням захлинатися Стимулом, матеріальним і очевидним, сповненим нелюдського чару. І спрага, і стримання.

 - Так, я співала тобі пісню Близьких Гір. Мене звати Юлія. Клуб - це наша співдружність, про яку ти згодом довідаєшся більше. Облишмо цю тему на потім. Добре, що мені вдалося відшукати тебе, бо інакше ти могла б легко потрапити в нелегкі руки. Брутально для такої ніжної юної дівчинки. Тепер ти можеш бути спокійною, люба. Ти натерпілася. Ти краще присядь і віддихайся. Відпочинь і зачекай, доки дістанемося до Нашої Тихої Домівки. Ти чуєш мене, люба? 

 - Я Ліна.

 - Я знаю. Я чекала на тебе.

... Сподіваюся, вона не буде на мене гніватися за те, що я дозволила собі позичити якусь річ із її гардероба. До того ж вона, здається, кохає мене. Ліна на мить пригадала деталі вчорашньої нічної містерії і зашарілася. Згадувати про це було приємно, соромно і хвилююче водночас.

... Невже вона одружена? Ліні вельми не хотілося, щоб у Юлії був чоловік. Краще брат. Вона хотіла б одружитися із нею сама. Чи можна жінкам одружуватися між собою? Можна. Мені все можна. Нам.

20:54

07.11.2012